Місце проведення: м. Ужгород, площадка біля входу в Ужгородський коледж культури і мистецтв. Час: 27 вересня 2008 року з 12:40 до 13:13 Оформлення: Чорна ставка на якій велика свічка, що світиться. В руках студентів плакат з надписом "Україна пам'ятає", поруч представники скаутської організації "Пласт" з українським прапором, з чорною стрічкою, три мікрофони для виступаючих. Стоять студенти коледжу: в руках яких горщики з пшеницею, чорною стрічкою в них палаюча свічка, на плечах чорні шалі. Фоном звучить музика Е.Станковича присвячена темі голодомору. 12:40 Починається акція. Ведучий: Шановні присутні, на підтримку ініціативи Національної скаутської організації "Пласт" Президент України Віктор Ющенко 10 червня у с. Високі Байраки Кіровоградської області започаткував акцію "33 хвилини". Після цього у червні 2008 року заходи пройшли у м. Києві та кількох обласних центрах. Студенти і викладачі Ужгородського коледжу культури і мистецтв підтримують загальноукраїнську акцію. Ведуча 1: Акція відбудеться також у всіх районних центрах та містах обласного значення по всій Україні. У листопаді акція є складовою маршруту "Невгасимої свічки" по Україні. Завершальний етап акції - 22 листопада 2008 року, м. Київ, Михайлівська площа. Ведуча 2: У 2008 році виповнюється 75 років з того часу, як голодна смерть у мирний період, на найродючишій землі у світі обірвала мільйони людських доль. Ці сумні роковини, сама дата дає можливість залучити більш широку увагу до проблеми голодомору. Ведучий: Ще живі люди, які пам'ятають голодомор і які можуть розповісти про нього. Ще зберігається шанс засвоїти урок історії не заочно, за підручниками, а через безпосередній контакт з нею. Але з кожним роком така можливість зменшується. Голодомор віддаляється у часі і ніби здається менш актуальним. Ведуча 1: Проте, його страшний спадок продовжує тиснути. Щоб його позбутися ми, як і весь народ України, залучаємось до процесу переосмислення голодомору. Ми повинні завжди пам'ятати про голодомор і робити все, щоб подібна трагедія ніколи не повторилася у будь-якій формі. Ведуча 2: Знати правду - значить знати себе. Для поневолення людини достатньо забрати її пам'ять про своє минуле, минуле своїх батьків, дідів. Лише правда про минуле робить людину вільною та готовою до майбутнього. Багато людей пережили страшні часи голоду, але великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей. Мільйони жертв заслуговують на значно більшу пам'ять, ніж просто постаменти, пам'ятні знаки. Вони заслуговують на пам'ять про кожного, хто загинув. Ведучий: Давні мудреці казали: згадавши ім'я людини через багато років ти її воскресаєш для людей на вік. Тому ми хочемо зробити постраждалих від голодомору безсмертними, згадавши кожного поіменно. Наша мета - пам'ятати, щоб жити. Ведуча 1: Багатьма людьми здійснювалась і продовжує тривати робота по збору свідчень очевидців та інформації про загиблих. Пошукова робота у цьому напрямку триває постійно, кожного дня поповнюється Національна книга пам'яті. Кожне нове ім'я говорить про те, що український народ хоче знати своє минуле, прагне по крупинкам збирати і відновлювати правду. Ведуча 2: Дослідники виявляють знищеними цілі сім'ї, села. Час зупинявся для цілих родоводів, династій хліборобів. У центрі Європи її житниці, геноцид забрав мільйони життів наших співвітчизників. Але українська нація вистояла і перемогла смерть! Кожного дня збільшується число свідчень очевидців трагедії, відкриваючи нові сторінки історії України. Ведуча 1: Закарпатських українців, лише частково торкнувся отой "щасливий совіцький рай". Це зокрема: насильницька ліквідація селянських господарів, ліквідація греко-католицької церкви, примусове вивезення юнаків на схід у перші повоєнні роки, масові арешти студентської та учнівської молоді "за прояви українського буржуазного націоналізму". Як це не дивно, але люди які тоді жили у складі Чехословацької республіки, упродовж 1938-1939 років - у Карпатській Україні, а далі у рамках гортиської Угорщини, майже нічого не знали про голодомор в Україні 1932-1933 років. Ведучий: Згадуючи одного - пам'ятаймо про мільйони. Ми впевнені - Україна пам'ятає. Тож давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими, сильнішими, досконалішими. Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору. Нехай у цьому полум'ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим. (Ведучі приєднуються до студентів. До двох бокових мікрофонів підходять дівчата з горщиками, в яких пшениця і свічка. До центрального мікрофону підходять дівчата, які по черзі зачитують фрагменти спогадів очевидців. Фоном звучить тужлива музика). Дівчина 1: "У Бабаях був спиртзавод, біля якого знаходилися ями, куди зливалась бурда. Голодні люди набирали бурду в торбинки, тут же їли її, але від кольок багато хто помирав на місці. Трупи везли на кладовище і заривали, як худобу... спиртзавод переганяв зерно на спирт - і це при такому голоді".
Жінка, яка не назвала себе, 1924 р.н. с. Бабаї, Харківська область. Дівчина 2: Голод почався ще у 1932 році. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забирали під мітлу... В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи... за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати..."
Іван Приступній, 1916 р.н. с. Єгорівна, Одеська область. Дівчина 3: А мені згадався 1933-й... То ж таки був геноцид! Пів-Сухої виморено голодом за одну весну. Сім'я Булата-коваля, де діти старші поїли менших... А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявляли в математиці, - сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. Галещинська біофабрика окороки відправляє на експорт... Ні, то довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання..."
Письменник Олесь Гончар, 1918 р.н. Щоденники, запис від 23.08.1980 р. Дівчина 4: Батько кладе на тачку двох братів і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгорнув рядно, поклав їх трьох туди ж, до мами. Батько почав лопатою кидати землю в яму - а я собі руками. А тоді помер і батько... І так від моєї родини ніякого сліду - ні могили, ні хреста. Дівчина 1: У нашому селі жило на той час понад тисячу жителів. Батько мій був дуже працьовитою людиною Нас у нього було шестеро. Щоб не дати нам загинути, він ставав на чотири-п'ять робіт. З опухлими ногами ми працювали до безсилля за сто грамів хліба. Мати вдома сушила листя із вишень, пирій молола і готувала вариво таке. На сніданок крали два буряки кормових біля свиней, і мати готувала нам з них по стакану звару. Дуже були нещасні, замучені, але вижили. А в нашій Андріяшівці померло більше, як сімсот душ. Дівчина 2: Нас було в батьків четверо. Забрали в нас корову. Так просили ми в мати їсти, так просили. Менший брат плакав, а на ранок помер. Ранком помер другий мій брат, старший. Забрали братиків і сестричку у ряднах на підводу і повезли. А через два дні умирають тато. Саме вечір був, субота. Я так коло них, мертвих, і спала. А в неділю рано мама говорить: "Дай мені, дитино, убрати все чисте зі скрині". Я їм подала, і вони убралися, лягли і вмерли. Лежали тато і мама до понеділка. Май місяць 33-го року був. А в понеділок прийшов наш родич. Дядько заявив у сільраду, що померли батько і мати. Приїхали і забрали їх, завезли за село, в яму. Дівчина 3: Помер мій чоловік Ваня. За ним повмирали діточки: Павлик двох років і Віра - півроку. Обох я занесла на цвинтар сама. Як прийшла хоронити доню, то була свіжа маленька ямка на чиюсь дитину. Я збоку видовбала дірочку та й поклала її туди. А на Павлика сама викопала ямку. Дівчина 4: Тяжко мені те згадувати. Мені тоді було шість років і на базарі я бачила таку картину. Йшла жінка й несла пляшку з олією, пляшка випала з рук і розбилася. Звідусіль збігалися жінки, впали на те місце, де розлилася олія, почали землю шкребти пальцями і запихати в рот, От така була наруга над людьми. Ведучий: Зійдіть на землю всі українські села, присілки і хутори. Повстаньте всі, кому сказали - вмри, Засяйте над планетою невинні душі. Збудуйте пам'яті невгасний собор. Це 22-й рік, це 32-й рік, це 33-й рік, це 46-й рік. Всі разом: Голодомор, голодомор, голодомор... Ведучий: Хто безневинно убитих зведе тепер смертницький лік? Їхня кривда кричить, і ридає, і стогне. Вони гинули в муках - сотні тисяч, мільйони, І прощення убивцям нема і не буде. Слухайте, слухайте крик із безодні. (Виконується танцювальна композиція на тему голодомору) Дівчина (в образі матері) То був страшний навмисний злочин, Такого ще земля не знала, Закрили Україні очі І душу міцно зав'язали Сліпу пустили старцювати... Глуху заставили мовчати... А то би світ втопивсь в Славуті Як божевільна їла мати свою Дитиноньку майбутню.
(Виходить студентка в образі дівчинки, в руках тримає колосок) Дівчинка: Я ще не вмерла, Ще промінь в очі грає... В четвер мені пішов десятий рік. Хіба в такому віці помирають? Ви тільки поверніть мене на бік До вишеньки - В колиску ясночолу... Я чую запах квітів. Я не вмерла... А небо стрімко падає додолу, Тримайте хтось, Хоча б за коси верб. Куди ви, люди, людоньки куди? Окраєць ласки Чи хоч з печі диму? В клітинці кожній - озеро води. Я ще не вмерла. ... Усі проходять мимо. ... А житечко моє таке густе. ... А мамина рука іще гаряча. Вам стане соромно колись за те, Та я вже цього не побачу. Дівчина (в образі матері) Відкрийтесь, небеса! Зійдіть на землю Всі українські села, хутори, Повстаньте над планетою, невинні душі, Збудуйте пам'яті, негаснучий собор. Господи, Вседержителю наш, невже і там, у твоєму раю, є Україна, яку заселяєм від нині святими душами? О, Боже, вийми з наших душ страх і плач раба. Нехай світло свічок буде нашою даниною тим хто навічно відійшов від нас у вічність.
(До мікрофонів підходять ведучі) Ведуча 1: Світ мав розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити. Земля відвернутися від того, що це було на Землі. Ведуча 2: Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по ній зі своїми тривогами і надіями, Ми єдині - спадкоємці, всього, що було. Ведучий: Пом'янемо хвилиною мовчання великомучеників нашої історії, згадаймо мільйони українських людей, які загинули мученицькою смертю від голодомору, пом'янемо тисячі і дочок України, життя яких проковтнула чорна машина репресій. (Звучить метроном) Ведучий: Об'єднаймося сущі на сході і заході, півдні і півночі, в центрі, в діаспорі - об'єднаймося у спільній соборній молитві заради майбутнього, і хай ця кревна щира молитва, захистить нас від болю минулого. (Хор викладачів коледжу виконуює духовні твори) Ведучий: На цьому акція "33 хвилини" завершена. Ведуча 1: Дякую небайдужим, що своєю присутністю вшанували мільйони жертв. Ведуча 2: Небайдужих просимо взяти участь у акції "Засвіти свічку" яка відбудеться 22 листопада в м. Ужгороді ц.р. на Театральній площі.
Над сценарієм працювали викладачі: Т.Гарагонич М.Гомоляк М. Микулець
