Літературно -музична композиція “Так починалося  життя”, присвячена Холминським комсомольцям – підпільникам

Мета заходу:

- формування в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого;

 - виховання громадянських почуттів, свідомої соціальної активності та відповідальності;

- формування й розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу людей старшого віку та дітей війни;

- формування інтересу до літератури про Велику Вітчизняну війну.

Форма проведення: літературно -музична композиція.

Вікова категорія: гуртківці 10 -14 років.

Наочне оформлення: макет обеліска, Вічного вогню, військові пілотки, декорація сільської хати, сценічні костюми, фонограми пісень і танцю.

( Головна завіса закрита. Звучать слова ведучої за сценою.)

Ведуча.

     Щороку в травні ми відзначаємо День перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні

1941-1945 рр. Не щезне в пам'яті людській, не відійде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному сприймати  Велику Вітчизняну  війну, по-різному її називати. Але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя за щастя інших? Урок мужності, присвячений пам'яті жертв Другої світової війни - це лише маленька часточка великої вдячності  полеглим. То ж пам’ятаймо минуле заради майбутнього!

( На авансцену виходять учні в солдатських пілотках)

1-й учень. Вам, герої нашої країни, живі і полеглі, відомі і безіменні, присвячуються ці слова.

2-й учень. 22 червня 1941 року. Хто не пам'ятає цієї дати? Вона увійшла до життя нашого народу ненависним виттям ворожих бомб, зруйнованими селами і містами, мільйонами убитих на фронтах, вивезених у рабство, замучених у таборах смерті.

3-й учень. Війна залишила слід майже в кожній сім'ї. 27 мільйонів своїх синів і дочок не долічилася наша країна. Вони не пощадили свого життя заради нашої перемоги.

4-й учень. Зруйновано 1710 міст і селищ, понад 70 тисяч сіл і хуторів. Підірвано близько 32 тисяч промислових підприємств, 65 тисяч кілометрів залізничних колій. Знищено те, що було створене працею нашого народу.Виведені з ладу  заводи, фабрики, затоплені шахти, потоптані родючі ниви.

5-й учень. Важку війну виніс на своїх плечах наш народ. Він проливав кров, голодував, віддавав фронту останнє.

( Відкривається завіса. На заднику сцени “живий” макет пам’ятника Холминським комсомольцям- підпільникам. Звучить мелодія пісні “Невідомому солдату”. Із –за   куліси по діагоналі залу виходять діти, в руках  тримають запалені свічки. Звучать слова ведучої за сценою)

Ведуча.  

 Пам’ятник  Холминським комсомольцям- підпільникам встановлений у

смт Холми Корюківського району, в центрі селища –у сквері біля середньої школи, куди в 1943 році перенесено прах страчених гітлерівцями членів підпільної комсомольської організації “Так починалося життя”. Скульптурна композиція зображує підпільників під час страти. Вони були по –звірячому вбиті фашистами 4 березня 1942 року. Перед пам’ятником розташована могила страчених. На пам’ятнику вирізьблені слова:

“За Родину отдавшим жизнь и юность,

Ты до земли, прохожий, поклонись,

И перед светлой памятью героев

Ты в верности Отчизне поклянись!”

( На сцену виходять учні )

1 –й учень.

Йшла війна поліським краєм,

Чорний дим над ним курів,

У вогнях міста палали,

В тих вогнях і ти горів.

2 –й учень.

Та на бій із звіром клятим

Піднялись твої сини,

Піднялися, дали клятву

І пішли громить вони.

3 –й учень.

Хто на фронт, хто в партизани,

Ви ж –в підпіллі зостались,

Як ворожі злі тумани

Над Холмами здійнялись.

4 –й учень.

І біснуються фашисти,

Настовбучивши гвинтівки,

Всюди шастають по місту:

-Хто розклеює листівки?

-Хто в загони партизанські

Дав набої і приймач?

- Хто на вежі смів радянський

Почепити стяг –кумач?

 5 –й учень.

І знайшлись таки нелюдки,

Продали німчурі вас,

Налетіли хижі круки

І скрутили в той же час.

6 –й учень.

Тяжкі муки, катування

І знущання без кінця.

Сили зраджують останні,

Та не зраджують серця.

1 –й учень.

- Перемога буде наша! –

Лунко в лісі обізвалось.

І на цьому життя ваше,

Юні друзі, обірвалось.

2 –й учень.

І стоїть в Холмах могила,

Монумент над нею ввись.

Юнаки й дівчина мила

Тут над смертю підвелись.

3 –й учень.

Коли йтимеш парком, друже,

Край могили зупинись,

Їм, нескореним і мужнім,

Низько –низько поклонись.

( Учні виходять зі сцени. До пам’ятника виходить жінка в чорному –це мати.

Звучить повільна тривожна музика. Голос ведучої. )

Ведуча.

  Часто біля пам’ятника можна було бачити похилого віку жінку з букетом живих квітів. Це мати одного з підпільників, похованого тут, Марія Федорівна Омеляненко. Важкі випробування випали на долю цієї простої сільської жінки.

  Німці вбили її чоловіка. Сини вирішили помститися за батька. Довго не зізнавалися матері, що вступили в підпільну організацію. Раптом зник Олександр. Від людей дізналася Марія Федорівна, що сина заарештовано. Понесла у вузлику передачу –не пустили побачити.

  Чайкою побивалася мати, як повели сина на розстріл. Та не зупинили материнські сльози вбивць. Не стало у матері сина. Мало не вкоротила собі віку з горя. Та батько –мати не допустили наглої смерті.

  Війна забрала всіх рідних, від щасливого життя  залишились одні згадки. Таким жінкам, як Марія Федорівна, що віддали все найдорожче в житті: чоловіка, дітей, рідних, ми завдячуємо щасливим сьогоденням.

( На сцену виходить юнак і дівчина, читають вірш.)

Юнак.

Приснилось матері, що ожили солдати,

Які стоять одягнені в граніт.

Приснилось матері. Що йде один до хати –

І раптом зупинивсь біля воріт.

Мати.

Чого не йдеш, чого стоїш, мій синку?

Чи мало настоявся край путі?

Вже стільки літ стоїш без відпочинку,

Вже стільки літ чекаю в самоті!

Дівчина.

Приснилось матері, що привела в оселю.

Він автомат поставив у куток

І, мовчки скинувши запилену шинелю,

Узяв у руки скрипку і смичок.

Юнак.

Устами струн почав розповідати,

Як він ішов додому крізь грозу.

А в тихім сні, у сні ридала мати

І витирала радості сльозу.

Мати.

Чи це мана?

Дівчина.

Й самі побігли ноги.

Мати.

О, де мій син?

Дівчина.

І впала край воріт.

А вдалині, де сходяться дороги,

Стояв солдат, одягнений в граніт.

(Звучить пісня “Голос сина”Муз. В.Кочержука,Сл.Е. Стадника )

Вийшла в степ широкий мати посивіла,

Виплакала очі від журби вона,

Біля квітів маку стала, заніміла,

І згадалась знову матері війна.

І почула голос сина над житами –

То зітхали маки, то вогонь палав:

“Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо.

Я своєю смертю смерті потоптав.

На моїй могилі нині квітів море,

Ти в думках до мене линеш з далини,

І твоє невтішне материнське горе –

То прокляття вічне паліям війни.”

( Мати йде зі сцени. Хореографічний ансамбль виконує танець“Журавлі”, створений за мотивами однойменної пісні Я. Френкеля на вірші Р. Газматова.)

(На сцені з’являються ведучі)

Ведучий.

  Холминська підпільна організація “Так починалося життя” виникла у вересні 1941 року.

  Душею і керівником підпілля був Микола Єременко. В 1941 році йому минуло двадцять років. До війни він працював інспектором райво.

Ведуча.

  Такими ж молодими і завзятими були і інші члени підпільної групи – десятикласники Саша Омеляненко та Леонід Ткаченко. До організації також увійшли друкарка з прокуратури –Феня Внукова, телефоністка з пошти Феня Шевцова, студентка Катя Дяченко.

  З приходом в Холми окупантів молоді підпільники зібралися в хаті Каті Дяченко.

( Пам’ятник “оживає”. Інсценізація уривку з повісті Леоніда Горлача “Буран”.)

(Декорація сільської хати, там мешкає сім’я Омеляненків . Сашко дістає зі скрині вишиту сорочку, надягає її на зігнуту спину. На припічку блимає каганчик, мати чистить картоплю біля мисника. Сашко бере балалайку. Раптово й надривно дзенькнула струна. Мати вкинула в чавунчик картоплину й повернулася на той звук.)

Мати. – Куди це тебе несе?

Сашко. –Та ми, мамо, на вечорниці... Зберемося, погомонимо, пограємо. Не все   ж у хаті сидіти.

Мати. –Іч, що придумали, - вечорниці. Та тебе ж пристрелить іще якийсь поліцаюка. Мало нам, що батька поховали.

( З її очей, захованих під хусткою, от –от бризнуть сльози.)

Володя. –І ніхто його не пристрелить ( обізвався з- під столу). –Еж сам бургомістр сказав, що на вечорниці можна. І я з Сашком піду, щоб йому не страшно...

Мати. –І ти? (впустила ножа мати). –Ще вуса не збираються протикатися під носом, а вже й воно на гулі.

Володя. –Зовсім не на гулі, я тільки з Сашком...

Сашко. – А хто тобі сказав, що я беру тебе?

Володя. –Не треба й брати. Я сам піду –і край. І спробуй нагнати. Думаєш, я не чув, як Мисюрин Микола тобі говорив.

Сашко. –Та замовкни ти! ( Крикнув Сашко, боячись, що Володя скаже зайве).

                 Вовка, а хто ж буде з матір’ю в хаті? Їй же лячно самій.

Володя. –І не лячно. Ми її замкнемо, а самі підемо. Та й ненадовго ж. Мамо, правда, ти не боїшся сама?

Мати. –А йдіть уже зблеску та не мучте мене. ( Мати опустилася на стільчик і сховала лице в долонях.)

Сашко. –Мамо, я ненадовго, а Володя побуде з тобою.

Володя. –І я піду.

Сашко. –Ні, не підеш.

Володя. –Ні, піду! ( Рвонув  і за мить зник за дверима).

Мати. –Ох, сини,сини. ( Похитала головою мати).

( Мати йде зі сцени. Дія відбувається на авансцені. Володя йде на вечорниці,

йому назустріч виходить Сашко.)

Володя. – А я вже тут!..

Сашко. –Я тобі що сказав? Ану марш додому!..

Володя. –Не піду. Думаєш, не знаю, чого ви збираєтесь?Не чув ваших балачок? Та я, коли хочеш знати, сам давно вже придумав, як за батька відомстити, за діда Ониська, за...

Сашко. –Тихо ти! Сказано, тобі не можна. Такий наказ...

Володя. Тоді я в Миколи попрошусь. Він мені повірить, не те, що рідний брат...

                ( Відвернувся ображено)

Сашко. –Що мені з тобою робити? Ти от що, постій тут, а я в Миколи поспитаю, як бути. Та тільки ні звуку мені, мов тебе й нема.

Володя. –Добре, (прошепотів зраділо). Я ні пари з вуст. Та тільки Микола не прийшов. Катя дома, мати, і Феня Внукова забігла оце недавнечко. Там нарядилася в корсетку, сорочку вишивану нап’яла, мов заміж зібралася.

Сашко. –Стій уже мовчки і пам’ятай, що я тобі сказав.

Володя. –Мовчу.

( Володя заховався. Сашко зайшов за куліси. На сцені та ж сама декорація хати. Але це хата Дяченків. Заходять дівчата Катя і Феня. Вони вишивають. Роздається стук у двері.)

Катя. –Хто там?

Сашко. –Я, Сашко. На вечорниці приймаєте? ( Бренькнув по струнах балалайки). – Чи вам і без музики весело баляндраси точити та хлопцям кісточки перемивати?

( Катя відчиняє двері. Сашко заходить до хати).

Катя. –От добре, що прийшов.

Феня. –Та ще й музика є, мені спати не дає.

Сашко. –Ну що, дівчата, чи не пора вам повеселитися? Чи ніколи? Посаг готуєте?

Феня. –А візьмеш заміж?

Сашко. –Аякже. Ось тільки зароблю грошей в общині та збудую хату з лободи –прошу господиню до господи ( вклонився Сашко й тихо бренькнув по балалайці. Дівчата засміялися.)

• Микола не приходив?

Катя. –Ще ні.

( Хтось постукав у двері.)

Катя. –Хто там?

Микола. –Парубок. На вечорниці. Добривечір тому, хто в домі цьому!

Сашко. –Про вовка промовка, а вже тут Миколка ( тисне руку Миколі).

Микола. –Та я б і раніше, так темрява ж –хоч у око стрель. Ну що, всі? Збирайтесь і хутко в глинище.

Сашко. –Та ми готові. Тільки ... Миколо, можна тебе на хвилину.

( Дівчата збираються. Сашко відводить Миколу в сторону.)

Сашко. –Тут таке... Пам’ятаєш, ти приходив до нас, говорив про сьогодні, а Володька чув усе. Я збираюсь іти, а він і собі причепився, я на нього в крик, а він швайнув із хати і прибіг сюди.

Микола. –Ти що, забув, що наказано?

Сашко. –Та підожди ти. Сам же запрошував мене так, що і в сусідів було чути. Що я його, прив’яжу?

Микола. –Де він?

Сашко. –За хатою. В кущах стоїть...

Микола. –Вийди і скажи, що я наказую йому лишатися на місці й стежити за вуличкою. Це його бойовий пост. А ми сьогодні вирішимо, як бути з ним. Ходімо, дівчата.

( Всі виходять із хати. На сцені з’являються ведучі.)

Ведучий. Це було перше засідння молодих підпільників. Назва організації виникла сама собою. Всі молоді, тільки –но починали життя. У них воно починалося з боротьби жорстокої, непримиренної.

Ведуча. Урочисті слова клятви виголошували пошепки, але знали: їх чує рідна країна.

( На сцену виходять артисти –підпільники)

Олександр Омеляненко. Вступаючи в ряди комсомольської організації

 “Так починалося життя”, я перед лицем своїх товаришів, перед Батьківщиною, перед моїм багатостраждальним народом даю присягу.

Феня Внукова. Вести смертельну боротьбу проти лютих ворогів –фашистів, боротися проти них не шкодуючи життя доти, доки земля не буде вільна від німецької погані.

Микола Єременко. Присягаюся чесно виконувати всі доручення, покладені на мене підпільною організацією.

Катя Дяченко. Краще вмерти, ніж зрадити своїх товаришів.

Ведучий. На чолі групи став Микола Єременко. Група досить енергійно взялася за справу. Хлопці й дівчата писали, розповсюджували листівки, були зв’язковими між райкомом партії і партизанськими загонами, ходили в розвідку, збирали для партизанів зброю і боєприпаси. Приймали до групи нових членів.

Ведуча.  Та як сталося, що до організації проник зрадник, сказати важко. 

                2 березня 1942 року гестапівці оточили хату Миколи Єременка і захопили майже всіх підпільників. Жодна доросла людина не змогла б витримати ті страшні тортури, які випали на долю юним героям.

Ведучий. За кілька днів підпільників вивели на подвір’я в’язниці і, підштовхуючи багнетами, погнали на околицю Холмів.

                  Їх  вивели на берег маленької замерзлої річки і розстріляли. Це сталося 4 березня 1942 року.

( На сцену виходять учні. )

1 –й учень. Нам той березень ніколи

                     Забуть не можна, земляки,

                     Коли на розстріл мимо школи

                      Вели дівчат і юнаків.

                      Вели на страту світлу юність

                      Моїх нескорених  Холмів.

                      Вели, як правду, що не гнулась,

                      Як блискавку –предвісницю громів.

Вели замучених конвоєм,

Саньми тягли, хто йти не міг,

Таких звичайних, не героїв.

З –під босих ніг кривавив сніг.

2 –й учень. – Ой, мамо! – Рвонулось у світ

 Болем з дівочих грудей,

-Невже у сімнадцять загину я літ?

Невже це останній мій день?

Та подруга поглядом знов обпекла:

 -Не треба, сестричко, ридать!

Нас розстріляють за краєм села,

Та сліз хай не бачить наш кат.

   3 –й учень. А мати чаєчкою б’ється,

Ламає руки, коси рве,

Благає, просить і, здається,

Вона сама вже не живе.

Вона під кулі йти готова,

Якби дитину захистить.

... Удар прикладом –непритомна

На сніг, скривавлена, летить.

4 –й учень. І хлопці снопами попадали в сніг,

Підкошені кулями німця.

Лиш голос у вічність проліг:

-Ми переможем! Помстіться!

А от з дівчат одна не впала,

Ступила крок –і кров’ю в лич

Фашисту плюнула й сказала:

- Стріляй, німчуро! Погань! Фріц!

Стріляй, катюго, в безоружних

Дівчат і хлопців, вбий мене,

Та тільки знай: вас, осоружних,

Жорстока помста не мине!

         - Ми перемо... Згубилося в шумах,

        - Дівоче тіло впало долу...

   Так у розтерзаних Холмах

    Стріляли в серце комсомолу!

5 –й учень. Від болю плакали туманом

Сповиті в хмари небеса

Й на білий сніг, що тихо танув,

Кривава падала роса.

А час іде, літа минають,

Нові зростають покоління.

То ж хай усі прийдешні знають,

Яке святе у нас коріння.

Бо тим, хто боронив життя,

Мир, щастя і свободу,

Повік не буде забуття

У серці рідного народу.

( Виходять ведучі)

Ведуча.  До тебе, людино, звертаюсь:

Залиш на хвилинку щоденні турботи.

З собою побудь у глибокій скорботі,

Згадай чоловіка, товариша, брата,

Дружину, сестру чи посивілу матір.

Ведучий. Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити неможливо.

Оця хвилина більше нам розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг, про який сьогодні

Дізнались ми, не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно, на жаль, не має мови,

Лиш має біль. І тому я прошу

Солдатів пам'ять вшанувати мовчанням.

(Хвилина мовчання. Звучить метроном.)

( Вокальний ансамбль виконує пісню “Імена на обеліску”

сл.і муз. М.Турківського.)

Ці імена усі –в моєму серці.

Ці імена усі –в моїх думках.

Ідуть і йдуть сьогодні односельці

До тих, які вкарбовані в віках.

               Приспів:

Ці імена живуть у кожній хаті,

В стежині кожній, в тихім вишнику.

О, не одна оплакувала мати!..

О, не одна лила сльозу гірку!

Ці імена –мов пломінь смолоскипу,

Що пломеніють на пагорбі села.

У нім –і память, і родинні схлипи,

І честь, що крила гордості звела.

                     Приспів.

Ці імена –як батька ймення –

Не вбила, ні! Не знищила війна!..

Вони із нами зводять сьогодення,

Від них іде країв моїх весна.

                     Приспів.

Ведуча.  Пластмасовий у хлопця кулемет

                І каска голубенька будівнича.

Гукнув своїм ровесникам: “Вперед!” –

І “та –та –такнув” з –за берези тричі.

Залопотіли п’ятами бійці,

А “вороги” втікають до лісочка.

На меншім ледь тримаються штанці,

У старшого розхристана сорочка.

Ведучий. А в переможців радість у очах

Вони лягли спочить під тополину,

У мирнім небі сонця білий птах

І синява всміхається дитинно.

Лише чаять болючу давнину

Глибокі вирви, травами порослі...

Хай діти рідше грають у війну,

У війни хай не граються дорослі.

Використана література

1. Чернігівське земляцтво. “Чернігівщина у вогні”. -2002. Київ. Український Центр духовної культури.
2. В. Мольченко, М. Петров. “Героїчні подвиги молоді України в тилу ворога в роки Великої Вітчизняної війни”. -1958. Київ.
3. Л. Горлач. “Буран”. -1986. Київ. Веселка.
4. М. Іллюченко. “Душі моєї чисте джерело”. – 2006. Чернігів. РВК Деснянська правда.
5. В. Рябець. “Присвячую тобі своє життя”. -2009. Чернігів. Чернігівські обереги.
6. Музична Україна. “Дорогою батьків”.-1990. Київ.