| Закон України Про охорону дитинства.
Цей Закон визначає основні засади державної політики щодо охорони дитинства в Україні, регулює суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення реалізації конституційного права дітей на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток.
Розділ 1. Загальні положення
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: дитина - людська істота, віком до 18 років (повноліття), якщо за законом, застосовуваним до цієї дитини, вона не досягає повноліття раніше; дитинство - етап розвитку людини від народження до досягнення повноліття; охорона дитинства - система заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання та розвитку дитини.
Стаття 2. Законодавство про охорону дитинства
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, інших міжнародних актах і складається з цього Закону та інших актів законодавства України, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони дитинства.
Стаття 3. Завдання Закону
1. Завданням цього Закону є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, виконання положень Конституції України, Загальної декларації прав людини, Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту й розвитку дітей, Плану дій щодо її виконання та інших міжнародних актів.
2. Цей Закон спрямований на захист дітей шляхом: визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства та удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист дітей; створення сприятливих умов для охорони здоров'я, забезпечення навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку і активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, терпимості, свободи, рівності; проведення державної політики, спрямованої на реалізацію цільових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, а також підготовку наукових досліджень з актуальних проблем дитинства; формування гармонійно розвиненої особистості, громадянина, здатного до повноцінної життєдіяльності в усіх сферах виробництва, науки, освіти і культури.
Стаття 4. Основні принципи охорони дитинства
Діти незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, політичних, релігійних, інших переконань, національного, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання мають рівні права й свободи, визначені цим Законом та іншими актами законодавства України.
Стаття 5. Організація охорони дитинства
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції, визначеної законодавством, забезпечують організацію охорони дитинства. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації в усіх діях, які стосуються дітей, повинні надавати пріоритет заходам, що забезпечують їхні законні інтереси.
Стаття 6.Охорона дитинства на державному та місцевому рівні
1. Держава вживає всіх необхідних заходів до забезпечення правових, соціальних і економічних прав дітей, сприяє створенню належних умов для всебічного їх розвитку.
2. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної політики у сфері охорони дитинства та впроваджує механізми її реалізації, розробляє й здійснює цільові державні програми соціального захисту та поліпшення становища дітей, координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері.
3. Компетенція спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади у сфері охорони дитинства визначається законодавством України.
4. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до компетенції забезпечують: проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, вирішення інших питань у цій сфері; розвиток мережі закладів освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, а також позашкільних підліткових та інших закладів, які займаються організацією дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази; встановлення опіки й піклування для виховання дітей, які внаслідок смерті, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей.
Стаття 7. Суспільна охорона дитинства
Трудові колективи, громадські організації, благодійні фонди та окремі громадяни спрямовують свої зусилля на поліпшення становища дітей, створення розвинутої системи патронату дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають у складних умовах, підтримання батьків або осіб, які їх замінюють, у забезпеченні відповідних умов для виховання, освіти, всебічного культурного, гармонійного і фізичного розвитку дитини. Держава сприяє трудовим колективам, громадським організаціям, благодійним фондам, іншим організаціям та окремим громадянам у їх діяльності, пов'язаної з поліпшенням становища дітей, охорони їх прав та інтересів; заохочує розвиток усіх форм благодійності, патронату й спонсорства щодо дітей.
Розділ 2. Права та свободи дитини
Стаття 8. Право на життя та охорону здоров'я
Кожна дитина має невід'ємне право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню умов для виживання і здорового розвитку, забезпечення раціонального харчування.
Стаття 9. Право на ім'я та громадянство
Кожна дитина з моменту народження має право на ім'я та громадянство. Місце і порядок реєстрації народження дитини визначається Кодексом про шлюб та сім'ю України, а підстави й порядок набуття та зміни громадянства визначаються Законом України Про громадянство , іншими актами законодавства України.
Стаття 10. Право на достатній життєвий рівень
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного й соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.
Стаття 11. Право на вільне висловлення думки, отримання інформації
Кожна дитина має право на вільне висловлення особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку. Це право включає свободу розшукувати, одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій формі за допомогою творів мистецтва чи інших засобів на вибір дитини. Їй забезпечується доступ до інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, особливо тих, які сприяють здоровому фізичному й психічному розвитку, соціальному, духовному та моральному благополуччю.
Стаття 12. Право на захист від усіх форм насильства
1. Кожна дитина має право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна й порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах підтримується засобами, які ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають умисне приниження честі та гідності дитини.
2. Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого й жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин, до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушення до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. Держава через органи опіки й піклування надає необхідну допомогу дитині та особам, які піклуються про неї, у запобіганні, виявленні, повідомленні, передачі на розгляд, розслідуванні випадків жорстокого поводження з дитиною. Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.
3. Забороняється розголошення будь-якої інформації, а також друкування публікацій, які могли б заподіяти шкоди репутації дитини, без згоди дитини або її законного представника.
4. Процедура розгляду скарг дітей на порушення їх прав і свобод, жорстоке поводження, насильства й знущання над ними в сім'ї та за її межами затверджується у порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.
Розділ 3. Дитина і сім'я
Стаття 13. Дитина й сім'я
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Неповна сім'я - це сім'я, що складається лише з матері або батька й дитини (дітей). Багатодітна сім'я - це сім'я, що складається з батьків або одного з батьків і трьох та більше дітей. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Стаття 14. Відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини
1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання й розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток особи в найповнішому обсязі, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови та національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, рівноправності жінок і чоловіків, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
2. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, забезпечує розвиток мережі державних дитячих закладів.
3. Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей. Порядок відшкодування витрат на перебування дитини в будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку інтернаті, школі-інтернаті, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї, іншому закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
4. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідно до законодавства України відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків. У разі відмови батьків або осіб, які їх замінюють, від надання дитині медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров'ю, вони несуть відповідальність згідно із законодавством України. Медичні працівники у разі критичного стану здоров'я дитини, який вимагає термінового медичного втручання, зобов'язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.
Стаття 15. Державна допомога сім'ям із дітьми
Держава забезпечує гарантований рівень матеріальної підтримки сімей, які виховують дітей, що здійснюється шляхом надання допомоги відповідно до Закону України Про державну допомогу сім'ям із дітьми, а також інших видів допомоги та доплати, передбачених законодавством України. Держава створює умови для повноцінного життя й розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які мають вади фізичного чи розумового розвитку або перебувають у надзвичайно складних умовах, шляхом здійснення соціальних, економічних та екологічних заходів.
Стаття 16. Розлучення дитини із сім'єю
Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини або цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов'язаних із розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, судом заслуховується думка та побажання дитини, яка досягла десяти років.
| |
