ТВОРЧА РОБОТА

керівника гуртків художньо –естетичного напрямку

Холминського Будинку творчості дітей та юнацтва

Нагорної Ірини Миколаївни

на тему: “ Природа гри, як явище культури”.

                                       ЗМІСТ.   

1. Вступ. Природа гри, як явище культури. ст.2 -7

2. Значення гри. ст.8

3. Класифікація ігор. ст.9

4. Види усних ігор. ст.10

5. Інтелектуальні ігри. ст.12

6. Настільні ігри. Рухливі ігри. ст.13

7. Ігрові конкурси. ст.15

8. Література. ст.16

9. Сценарії масових заходів. ст. 17 - 47

   Чому дитина кричить від захвату? Чому гравець, захоплюючись грою забуває геть усе? Інтенсивність гри не пояснити ніяким біологічним аналізом. І все-таки саме в цій інтенсивності, у цій здатності приводити в несамовитість криється сутність гри, її споконвічна якість. Логічний розум немов говорить нам, що природа могла б дати своїм дітям всі ці корисні функції розрядки надлишкової енергії, відпочинку після напруги сил, готуватися до випробувань життя й компенсації несправджених бажань, у найгіршому разі, у формі чисто механічних вправ і реакцій. Але ні, вона дала нам гру з її напругою, з її радістю, з її жартами і забавою.

  Тварини грають точно так само, як і люди. Всі основні риси вже присутні в грі тварин. Досить хоча б поспостерігати за грою собаченят, щоб у їхній веселій метушні виявити всі ці риси. Вони запрошують один одного пограти якоюсь подобою церемоніальних поз і жестів. Вони дотримують правила, що не можна, наприклад, партнерові по грі прокусити вухо. Вони прикидаються жахливо злими. Але, що особливо важливо, вони отримують  при цьому величезне задоволення й радість. Подібна гра -  лише одна з найпростіших форм гри тварин. Існують більше високі, більше розвинені форми: справжні  змагання й захоплююче шоу для глядачів.

     Психологія й фізіологія давно займаються спостереженнями, описами і поясненням гри тварин, дітей і дорослих. Вони намагаються встановити природу й значення гри й відвести грі належне місце в плані буття. У будь-якому науковому дослідженні доведено, що гра займає важливе місце в житті, виконує в ній необхідну, у всякому разі корисну, функцію. Численні спроби визначення цієї біологічної функції гри розходяться досить значно. Одним здавалося, що вони знайшли джерело й основу гри в потребі дати вихід життєвій силі. На думку інших, жива істота, граючи, підкоряється вродженому інстинкту наслідування. Думають, що гра задовольняє потребу у відпочинку й розрядці (ontspanning). Деякі вбачать у грі своєрідне попереднє тренування перед серйозною справою, що може зажадати життя, або розглядають гру як вправу в самовладанні. Інші вбачають у грі вроджену потребу, прагнення до верховенства або суперництва. Нарешті, є й такі, які відносяться до гри як до безневинної компенсації шкідливих спонукань, як до необхідного заповнення монотонної однобічної діяльності або як до задоволення в якійсь фікції нездійсненних у реальній обстановці бажань й, тим самим, підтримці почуття особистості.

Всі найважливіші види первісної діяльності людського суспільства переплітаються із грою. Візьмемо мову - найперший і самий вищий інструмент, створена людиною для того, щоб повідомляти, учити, веліти.

За кожним вираженням абстрактного поняття криється образ, метафора, а в кожній метафорі схована гра слів.

Навіть дитина прекрасно знає, що гра - лише «начебто» насправді. Вона розігрується у певних рамках простору й часу. Її впливі зміст укладені в ній самій. Гра починається й у певний момент закінчується. Вона зіграна. Поки вона відбувається, у ній панує рух, підйом і спад, чергування, зав'язка й розв'язка.

Будь-яка гра протікає усередині свого ігрового простору, що заздалегідь визначається. Арена цирку, гральний стіл, чарівне коло, храм, сцена, екран кінематографа— всі вони за формою й функціями ігровий простір, тобто відчужена зона, територія, на якій мають силу власні правила. Це як би тимчасові світи всередині звичайного.

Всередині ігрового простору панує власний, безумовний (volstrext) порядок, установлений грою і має непорушний характер. Найменше відхилення від нього порушує й знецінює гру, позбавляє її власного характеру.

Гра має схильність бути гарною. Цей естетичний фактор, цілком ймовірно, тотожний прагненню творити, що пожвавлює гру у всіх її видах. Слова, за допомогою яких ми можемо називати елементи гри, належать здебільшого сфері естетики. Це ті ж самі терміни, якими ми позначаємо прояви прекрасного: напруга, рівновага, варіантність, зав'язка й розв'язка, дозвіл. Гра зв'язує й звільняє. Вона приковує й зачаровує.

Елемент напруги займає в грі особливе й важливе місце. Напруга означає непевність, нестійкість, якийсь шанс або можливість. У ньому є прагнення до розрядки, розслаблення. Щоб щось «вдалося», потрібні зусилля.

У кожної гри свої правила. Вони диктують, що буде мати силу усередині обмеженого грою тимчасового простору. Правила гри, безумовно, обов'язкові й не підлягають сумніву. Варто порушити правила, і вся будова гри негайно ж зруйнується. Гра стає неможливою. Вона перестає існувати. Гравець, котрий не підкоряється правилам або обходить їх, є порушником гри. Поняття «fair» найтіснішим образом пов'язане з ігровим поняттям: грати треба «чесно, порядно».

Гра - одне з найбільш яскравих, вражаючих явищ культури. У багатьох іграх - у цирку, на футбольному полі, за шахівницею - людина діє в умовах екстремальної ситуації, завдяки чому перевіряються не тільки психофізіологічні, але й моральні ресурси особистості: ініціативність, рішучість, завзятість. В іграх людина виявляє межі можливих навантажень, досягає рекордних показників швидкості, спритності, сили, точності, витривалості, реалізуючи весь діапазон своїх можливостей, багато з яких ні в яких інших видах діяльності настільки повно не проявляються.

Техніка багатьох ігор шліфувалася протягом сторіч, досягаючи справді художньої досконалості. В області ігор створена неозора кількість варіацій, стратегій, виявлені пропорції, що відповідають різним темпераментам, характерам. У грі випробовується терпіння й уміння переносити невдачі, сила волі, активність, максимальна незалежність учасників і разом з тим їх «згуртованість», глибоке й повне взаєморозуміння.

Все це робить гру свого роду еталоном, показовим, контрольним феноменом, у якому проявляється не тільки характер особистості, але й психічний склад цілого народу. Недарма англійці з їхньою індивідуальною відособленістю й разом з тим чутливістю до «тиску групи», до «соціальної ієрархії» винайшли багато колективних ігор — футбол, баскетбол, регбі. Експресивні й емоційні італійці люблять театр, маскарад. Жагучим і споглядальним іспанцям близька корида. Інтелектуально-розумові французи з їхнім почуттям міри, пропорції, із властивої ними «галльською ясністю розуму» — аматори шахів, головоломок, військової стратегії. Втім, пристрасть до ігор певного роду свідчить не про винятковість даних націй, а скоріше про стійкі риси їх культури, які, будучи закріплені в іграх, самі служать формуванню й підтримці певних рис характеру.

Про універсальну і загальнолюдську природу гри говорить той факт, що національні ігри, незалежно від місця їхнього виникнення, легко засвоюються світовим співтовариством, майже не зустрічаючи перешкод, які звичайно встають на шляху явищ побутового, політичного або художнього характеру в процесі їхньої асиміляції. Нерідкі випадки, коли націй - винахідники ігор - виявлялися переможеними тим народом, що лише недавно познайомився з даною грою. Чесна гра зближає людей. Міжнародні ігри й змагання - важливий фактор зміцнення миру й інтернаціоналізації культури.

Відомо, що багато народних і святкових ігор виникли з язичеських релігійних обрядів. У древньому світі ігри були осередком громадського життя, їм надавалося релігійно-політичне значення. У Древніх Афінах на період Олімпійських ігор установлювалося перемир'я, скасовувалися покарання злочинцям. Греки вважали, що боги захищають гравцям і самі бажають брати участь у змаганнях. У Древньому Римі змагання, видовища, гладіаторські бої й військові паради становили зміст свят, які повинні були продемонструвати силу держави й авторитет імператора. Ігри також були масовими видовищами. Вони давали народу відпочинок і розваги, емоції. Величезне значення надавалося іграм у Древньому Китаї.

Імператор відкривав ігри й брав участь у них.

Із встановленням християнства церква стала займати усе більш ворожу позицію стосовно ігор.

 Серйозно-трагічний світогляд християн не гармоніювало з ігровим світоглядом. Однак у католицьких країнах осуд гри церквою було значною мірою номінальним, і карнавали в містах тривали тижнями, причому в народних іграх іноді брало участь і духівництво. В епоху Реформації заборона на ігри стала більш твердою. Ігри розглядалися як гріх, надмірність, непристойність; переслідувалися в карному порядку. Етична позиція протестантів відносно ігор визначалася їхнім навчанням про первородний гріх. Оскільки природа людини споконвічно гріховна, вільне розгортання її сил і потенцій у грі могло б привести лише до посилення гріха й пороку. Протестанти акцентували релігійно-етичну цінність праці як життєвого покликання. Праця - засіб приборкування страстей, вороже відношення до ігор, ледарству, вільному спілкуванню. У заснованих пуританами - членами протестантської церкви - північноамериканських колоніях переслідувалися кеглі, карти, кості, театр, танець. Неробство карало трирічною працею на галерах.

Російська народна культура здавна була багата іграми. По селах і містам ходили скоморохи, гуслярі, по святкових днях улаштовувалися півнячі бої, ведмеже цькування, кінські перегони, бої «стінка на стінку».

У після петровську епоху народна ігрова культура, що піддавалася гонінням, стала убожіти. Проте при Петрові I істотно збагатилося дворянське аристократичне дозвілля. Петро прагнув, і небезуспішно, впровадити в Росії асамблеї, бальні вечори, карнавали, маскаради. Ігровий «потішний» елемент був широко представлений у повсякденному житті петровськогого двору. Петро майже насильно впроваджував ігрові форми й строго карав «ослушників», що не бажали брати участь у веселих компаніях й асамблеях.

З боку релігійно-політичних інститутів, моралі й суспільної думки ми виявляємо двоїсте відношення до ігор: іноді їх підтримують, піднімають, перетворюють у священний обов'язок; в інших випадках гра піддається гонінням. Це говорить про те, що функції гри стосовно будь-якого конкретного суспільства суперечливі. Гра навчає, розважає, виховує, розвиває дух солідарності, але вона ж пародіює, сміється, привселюдно демонструє відносність соціальних статусів, положень. Насторожено-вороже відношення церкви й держави до гри пов'язано також з особливостями ігрової психологічної установки. Церква й держава зобов'язують людину справно й беззаперечно виконувати свої функції. У грі ж людина почуває себе вільною істотою, що діє по внутрішньому спонуканню на основі добровільно прийнятих норм.

Розвиток культури в Новий час йшло під знаком зміцнення гуманістичного світогляду, росту матеріально-практичних потреб і духовної ініціативи особистості.

Світ гри для людей - природний стан, а участь в ігровій діяльності найчастіше сприяє найбільш повній самореалізації. У грі формується стратегічне поводження людей, що дозволяє служити ефективним засобом соціалізації, підготовлювати психіку до функціонування в складному світі людського спілкування й діяльності. Особлива привабливість гри полягає в тому, що вона дозволяє діяти в ситуації ризику, невизначеності, волі вибору. У грі людина як би ставить усе на карту й сама, не радячись ні з ким, приймає рішення. Такого роду умови відсутні, як правило, у повсякденній праці й у побуті, де людина обкутана безліччю зобов'язань, обмежень, що не дозволяють їй  вільно приймати рішення.

Ігрова діяльність носить універсальний характер, вона притягає до себе людей практично всіх віків і соціального стану. За всіх часів ігровий інстинкт проявлявся на повну силу, утягуючи як окрему особистість, так і маси у  вихор гри.

Особливими ознаками гри є напруга й непередбачуваність. Завжди постає питання: чи повезе, чи вдасться виграти? Навіть в одиночній грі на спритність, відгадування або удачу (пасьянс, головоломка, кросворд) дотримується ця умова.

Цінність і значимість гри полягає ще й у тому, що вона являє собою інтегральну діяльність. У грі можуть трансформуватися всі форми людської активності - фізичної й інтелектуальної, творчої й репродуктивної. У грі формуються розумові, адаптаційні, стратегічні, комунікативні, компенсаторні, оздоровчі завдання.

Людина кінця XX - початку XXI століття легко міняє ролі, маски, образи, а отже, потенційна можливість ігрових складових його поводження набагато вище, ніж у попередніх культурах. Все це дозволяє зробити висновок, що розширення процесу гри можна розглядати як сучасну соціокультурну тенденцію, що створює багату, змістовну підставу для ігор. Гра не тільки відтворює, але й робить людські стосунки, вона створює особливий тип соціальних зв'язків.

Історичною основою виникнення й розвитку гри є праця. Ігри були частиною первісного мистецтва, що відбивало трудові й побутові дії людини (у пісні, танці, музиці). У міру вдосконалювання знарядь праці, з розвитком мови, мислення гри виділяють у самостійний вид діяльності.

Багато вчених прагнули пояснити сутність гри як з матеріалістичних, так і з ідеалістичних позицій.

Шиллер:  «Гра виникла для задоволення».

Торндайк: «Гра як спадковий інстинкт».

Блюхер:  «Гра як форма надлишку енергії».

Кант: «Гра — незацікавлена діяльність», «Заняття саме по собі».

Спенсер: «Гра як уроджене прагнення до діяльності, що служить для підготовки до життя».

Багато психологів і філософи є прихильниками «трудової теорії гри», тому що гра лежить в основі праці. Адже людина народжується не хліборобом або мисливцем, він стає кимось під впливом цієї потреби.

В історії розвитку суспільства праця старше гри, але в житті людини гра передує його майбутній трудовій діяльності. Гра й праця, будучи спочатку майже нероздільні, у процесі історичного розвитку поступово відокремлювалися, диференціювалися.

При дослідженні гри наука зіштовхується з величезним багатством її прояву й разом з тим зі складністю, крихкістю її феномена. Проблемою гри найбільше цікавилися психологи й педагоги. Швейцарський учений К. Гросс вважав, що гра первинна споконвічно, зміст її в тім, щоб бути школою поводження. Природа як би спеціально надала вищим тваринам і людині тривалий період дитинства, щоб, граючи, вони розвивали життєво важливі органи й функції.

                                        Значення гри.

  Гра є скарбницею людської культури, у якій відбиваються всі області матеріальної й духовної творчості людей.

Гра як феномен культури є предметом вивчення різних наук:

історії, філософії, педагогіки, етнографії, антропології, культурології.

   Для маленької дитини гра - це життя. У грі формуються основи соціального поводження, моральні, естетичні, етичні принципи майбутньої особистості. Гра в цьому віці є основним засобом фізичного, духовного й розумового розвитку.

    У житті школяра гра також займає важливе місце. Гра його виховує, розширює кругозір, розвиває фізично. Використання ігрового методу в пізнавальній діяльності школярів дозволяє їм більш якісно засвоювати знання й навички, необхідні в подальшому житті.

   Для кожного віку існують свої ігри. Так, для молодшого шкільного віку характерні кімнатні, які допомагають дитині освоювати навколишній світ. Уже до трьох років дитина не просто грає, а шукає, видумує сюжети ігор. Вона перевтілюється в шофера, доктора, льотчика, а це вже рольова гра.

   Підлітковий вік - час вуличних ігор. Підліток шукає можливість реалізувати свої індивідуальні здібності й уподобання. Використання ігрової ситуації, співпереживання, рольового перевтілення є найважливішою особливістю виховних можливостей дітей підліткового віку.

    У юнацькому середовищі особливою популярністю користуються ігри -тести, ігри -експромти, коли найбільше яскраво можна продемонструвати свою незвичайність. Пропозиція педагога зобразити лише за допомогою пластики свого тіла, міміки особи й звуків якнайбільше предметів й явищ, назвати якнайбільше кулястих предметів або способів застосування скріпки й т.п. викликає жвавий інтерес, а сам процес сприяє розвитку творчої уяви, конструктивного мислення, фантазії.

    Гра для дорослої людини - це не тільки розвага, азарт, спосіб проведення дозвілля, але й нескінченно серйозне заняття: гра актора на сцені, музиканта на інструменті...

   У грі виховуються якості майбутнього члена суспільства, громадянина й працівника. Між грою й роботою немає великої різниці. Погана гра - гра без зусиль, без активної діяльності, як і погана робота. Гра дарує радість, радість перемоги. Таку радість приносить і гарна робота. Будь-яка  гра - це проба власних сил.

    Гра - супутниця життя. Вона доступна всім без винятку. Гра:

         - є засобом дипломатії, допомагає встановити контакт між

           людьми;

         - здружує колектив, є способом спілкування;

         - включає замкнутих і соромливих, людей різних національностей.

           Мова гри інтернаціональна;

         - має психологічні й організаційно - методичні

           переваги в порівнянні з іншими методами досуговї

           діяльності;

         - дозволяє істотно скоротити час нагромадження необхідної

            інформації, придбання тих або інших навичок соціальної

            діяльності;

         - розширює сферу контакту особистості із групами людей, з жанрами

             мистецтва.

     Таким чином, гра є діючим інструментом поглибленого

спілкування, співробітництва, соціального діалогу.

      Гра ємна по своєму змісту. У процесі гри відбувається задоволення пізнавальних, комунікативних, естетичних потреб людини. За допомогою спрямованого використання гри можуть вирішуватися завдання виховання й поширення культурних цінностей.

      У всіх іграх утримується елемент змагання, боротьби за особисту або командну нерівність, у ході якого відбувається потужна мобілізація фізичних, вольових і щиросердечних сил.

                                    Класифікація ігор.

     Ігор дуже багато. Їх варто класифікувати по наступних ознаках:

1. По змістовній ознаці: військові, спортивні, художні, економічні, політичні.
2. По віковому складу й кількості учасників: дитячі, дорослі, одиночні, парні, групові, сімейні.
3. По тому, які здібності виявляють і тренують: фізичні, інтелектуальні, згуртовуючі, творчі.
4. “ Звільняючі” ігри: фокуси, трюки.
5. Розвиваючі інтелектуальні ігри: шахи, лото, доміно, нарди, шашки.
6. Розвиваючі якість інтелекту , що доводять до віртуозної досконалості пам'ять, комбінаторне мислення:

             мімічні, театр, пантоміма, пародія.

         7. Ігри – атракціони: перегони на конях, гойдалка, ковзани, стрибки з

     парашутом, лижі.

7. Культурно - естетичні ігри: складання гороскопів, гадання,

хіромантія, спіритизм.

     Сьогодні активно розширюється тематико змістовний диапозон комп'ютерних ігор. Тут чітко виділяються такі групи, як спортивні ігри, що імітують найрізноманітніші види ігрового спорту; ігри -стимулятори, де екран комп'ютера перетворюється в кабіну гоночного авто, літака;                             

рольові комп'ютерні ігри,  коли грають подорожуючи, переборюючи на своєму шляху самі незвичайні перешкоди; ігри в стилі екшин, у рамках яких гравець перебуває в стані бойової протидії із численними недоброзичливцями; ігри -стратегії, що вимагають від гравців неабияких здібностей у рішенні проблем економічного, політичного й суспільного характеру.

     Зовсім особливу форму ігрової діяльності становлять ігри -театралізації. В основі їх лежить ігрова реалізація певних сюжетів по заздалегідь підготовлених сценаріях, втілення яких, на відміну від драматичних спектаклів, не є строго обов'язковим і найчастіше служить лише своєрідною канвою, що допускає вільні імпровізації. До подібних  ігор заздалегідь готуються, виготовляють необхідні ігрові атрибути, розподіляють основні ролі.

     Досить довгий час суперечливим залишалося відношення до азартних ігор. Їх забороняли, тепер дозволили. Вони виявилися незнищенними.

    Значний вплив на сучасне ігрове дозвілля зробила техніка: телебачення, радіо, комп'ютери. Особливий вид технічної гри - ігрові автомати. За допомогою телеприставки можна грати в хокей, теніс, футбол...

Ігрові автомати можна спеціально запрограмувати на тренування здібностей, які мають потребу в розвитку. Їм належить велике майбутнє не тільки в дозвіллі, але й у навчанні, тренуванні спортсменів, у ділових іграх. Однак не можна не помічати небезпеку надмірного захоплення технікою, що полягає в можливому руйнуванні контактів людини із зовнішнім реальним світом.

    Існують закони гри:

1. Кожній грі характерна легкість, імпровізація в сполученні із твердими правилами.
2. Кожен учасник повинен отримувати задоволення, насолоду, випробовувати азарт, захват, розпач, кураж.
3. Але якщо гра перестала “ захоплювати” - гра “ вмерла”. Організатор повинен уміти володіти собою і аудиторією.

                                         Види усних ігор.

     Усні ігри створював і створює народ у процесі свого духовного життя. Вони виникли ще в стародавні часи, коли не було писемності, у вигляді загадок. Пізніше з'явилися шаради, анаграми, метаграммы.  Тяга до знань і розумових вправ у людей обумовила появу вікторин. Видом дозвільних розваг стали скоромовки, загадки. Загадка – це жанр народної поетичної творчості, алегоричний опис предмета, явища, що перевіряє кмітливість.

      У практиці дозвільних  установ основна вимога, пропонована до загадок, - відповідність до рівня освіти, віком і специфікою аудиторії, якій вони загадуються.

       Велика кількість загадок побудована за принципом перерахування ознак предмета, наприклад: “ не кущ, а з листочками; не сорочка, а зшита; не людина, а розповідає”. ( Книга)

       Інші вказують на його походження: “ Від води народилася - води боїться”.

                                                                      ( Сіль)

       Треті говорять, для чого вони призначені: “ Землю рити я допомагаю, замість тисячі лопат. Я один працювати рад”.  ( Екскаватор).

      У багатьох загадках використаються образні вислови, порівняння з іншими предметами, частіше з живою істотою. Наприклад: “ На ніч два віконця самі закриваються, а зі сходом сонця самі відкриваються”. ( Очі)

      Загадки - жарти засновані на грі слів, змушують думки працювати в невірному напрямку й вражають несподіванкою відповіді. Наприклад:  “Бігло сорок вовків, скільки в них вух, хвостів?” (Жодного, у вух хвостів не буває)

       Гру можна проводити у двох варіантах. Перший варіант: ведучий роздає учасникам картки, де надруковані загадки. Переможцем вважається той, хто відгадає більше загадок.  Другий варіант: учасники діляться на дві команди, ведучий загадує загадку одній з них, і якщо немає відповіді або вона невірна, то загадка переходить до іншої команди. Перемагає та команда, що дасть найбільшу кількість правильних відповідей.

     Загадки розвивають кмітливість, розум, розширюють кругозір, збагачують мову.

     Усні розваги сприяють розвитку інтелекту, розширюють кругозір, вчать логічно мислити.

      Шарада – це загадка, у якій загадане слово розбивається на кілька частин, причому кожна з них являє собою окреме слово. Наприклад: виноград складається зі слів: вино й град.

      Анаграми – це слова, які утворяться, якщо в якомусь слові переставити букви. Наприклад: ніс - сон, липа - пила.

     Метаграми - це нові слова, що утворяться в результаті зміни однієї або декількох букв у  слові. Наприклад: біль -міль, роль -сіль, крапля -чапля.

      Логогриф – нове слово, що утвориться за допомогою видалення або додавання букви в слові. Наприклад: пліт - пілот, піт, оплот, плоть.

      Усні розваги широко використаються в програмах клубних вечорів відпочинку, на масових гуляннях, на дитячих ранках, святах, на дискотеках у КВК і т.д.

      До усних ігор відносять кричалки, скоромовки, лічилки, скоромовки,  дразнилки.

                   Інтелектуальні ігри.  Ігри розуму.

     Інтелектуальні ігри розвивають розумові здібності, логіку мислення, спостережливість, розширюють кругозір, тренують пам'ять. Інтелектуальні ігри вимагають не професійних пізнань і навичок, а таких якостей, як кмітливість,  широту ерудиції, характер. Змагання, яскрава емоційність дають людині  насолоду.

     Сьогодні “ інтелектуальний спорт” стає усе більше популярною ігровою розвагою. На це вказує популярність телевізійних програм: “ Що? Де? Коли?”, “ Самий розумний”, “ О, щасливчик!” Ігри розуму підходять для будь-якої вікової категорії й тому можуть бути включені в програми різних культурно - дозвільних заходів:  клубних вечорів, конкурсних - ігрових програм, турнірів знавців, ерудитів.

      Для проведення інтелектуальних ігор не потрібний складний, громіздкий реквізит, досить паперу й олівця.

      Види інтелектуальних ігор:

1. Ігри з олівцем й усні ігри.
2. Ребуси.
3. Кросворди, сканворди.
4. Чайнворди.
5. Ігри на шахівниці.
6. Головоломки.

  Ігри з олівцем. Для проведення подібних ігор потрібно мати олівці й чистий папір. У них можна грати індивідуально, парно, командно. Проводяться в клубній ігротеці. Наприклад: відгадати слово з 10 букв. Цю гру можна проводити із двома групами людей, що зібралися. По черзі кожна група називає пропоновану букву в слові. Якщо її немає в задуманому слові, хід передається іншій команді. Перемагає команда, що перша відгадає слово.

   До інтелектуальних ігор відноситься розгадування ребусів, кросвордів і чайнвордів.

    Ребуси.  Коли  не існувало писемності, люди передавали інформацію за допомогою малюнків. Намальований лист - це перший крок до букв і створення писемності. Ребус - це загадане в картинках слово.

    Кросворди.  Слово “ кросворд” відбулося від англійських слів “крос”

(перетинання) і “ворд” (слово).  Гра в розгадування кросвордів з'явилася в Англії 80 років тому.

     Призначення кросвордів.

     - розвивають розумові здібності;

     - сприяють самоосвіті;

     - розвивають логіку мислення й пам'ять.

 Класифікація кросвордів.

     По розміру кросворди бувають:

     - міні - кросворди;

     - кросворди - велетні.

Звичайний кросворд складається приблизно з 60 слів.

За формою кросворди бувають горизонтально – вертикального розташування, округлі, діагональні.

По змісту: тематичні й комплексні.

В усім світі вони дуже популярні.  За кордоном проводять конкурси на звання кращого кроссвордиста. Програма “Поле чудес” на телебаченні починала своє життя з конкурсів кроссвордистів.

   Чайнворди.  Це ланцюг слів. Розгадується в такий спосіб: у кожній білій клітці треба поставити по одній букві для того, щоб, починаючи від занумерованої клітки й кінчаючи кліткою з наступним номером, вийшло слово, значення якого дається в тексті. Кожна остання буква попереднього слова повинна бути одночасно першою буквою наступного слова.

                              Настільні ігри.

       Безсумнівно, пріоритет у настільних іграх належить шахам, шашкам, доміно, лото, нардам. Їхня популярність настільки велика, що немає необхідності приводити правила цих ігор. Однак на картатій дошці можна   грати й у цілий ряд інших ігор, наприклад “Куточки”, “Вовки й собаки”, “Хрестики й нулики”, “Морський бій”.

                               Рухливі ігри.

       Серед великої кількості ігор широко поширені рухливі ігри. Їхньою характерною рисою є яскраво виражена роль руху в змісті гри ( біг, стрибки, вправи з м'ячем й ін. ). Сутність рухливих ігор складається в подоланні різних труднощів, перешкод, поставлених на шляху досягнення мети.

        Існують два види рухливих ігор:

1. Ігри творчі, або вільні. У них учасники самі вибирають мету й засіб її досягнення. Часто такі ігри бувають сюжетними, або рольовими                  ( Козаки - розбійники, хованки, жмурки...).
2. Організовані рухливі ігри із установленими правилами, що вимагають керівництва ведучого. По змісту й по складності вони можуть бути:

- простими, некомандними, тобто особиста першість;

- перехідними до команд;

- командними.

     Класифікація рухливих ігор:

1. За ступенем складності.
2. За віком гравців.
3. По видах руху: ігри з бігом, зі стрибками, з м'ячем, з обручем...
4. По фізичних якостях, що проявляють у грі, що сприяє вихованню сили, витривалості, спритності, швидкості.

  Рухливі ігри - це вид активного відпочинку після тривалої розумової діяльності. Тому вони корисні на змінах у школах, після закінчення уроків, на майданчику, будинку, у клубі.

  Рухливі ігри є одним з методів фізичного виховання. Впливають благотворно на сердечно - судинну, нервову систему, м'язову діяльність, поліпшують рухливість суглобів.

Ігри малої рухливості.

Вони не вимагають великих фізичних зусиль, спеціально підготовленого майданчика, складного реквізиту. Вони можуть проводитися для будь-якої аудиторії.

Особливості ігор малої рухливості: вони створюють піднятий настрій, допомагають організувати аудиторію, зняти напругу у спілкуванні. З них добре починати вечір відпочинку й ігрову програму.

 Ігри великої рухливості: грають від 3 до 300 чоловік. Необхідно передбачити всілякі варіанти негативних наслідків: травми учасників і глядачів, псування інвентарю ... Для цього до кожної гри потрібно ретельно готуватися.

1. Як правило, проводяться на більших відкритих майданчиках, вулицях, стадіонах. Необхідно визначити таку територію, як ігрове поле.
2. Знайти, визначити відповідну аудиторію. Підібрати види ігор великої рухливості. Наприклад, змагання на ходулях, роликах, лижах, скейті, самокатах.
3. Підібрати, виготовити реквізит.
4. Передбачити музичне оформлення.
5. Придбати призи.
6. Розмітити майданчик.
7. Запросити склад суддівської колегії.
8. Організувати медпункт.

Методика проведення рухливих ігор складається з окремих частин:

1. Відкриття. Вітання.
2. Привітання команд.
3. Представлення суддівської колегії.
4. Оголошення правил гри.
5. Постановка мети.
6. Проведення змагання.
7. Підведення підсумків.

                                   Ігрові конкурси.

     Ігрові змагання й конкурси завжди носять комплексний характер. Вони вимагають від учасників загальної ерудиції, художньо виконавських  здібностей, фізичної спритності, кмітливості, винахідливості й багато чого іншого.

1. Змагання буває одиночним і парним, командним, тоді команда виступає як одна граюча одиниця. Часто змагання приймають форму естафети. Естафета - це, власне кажучи, багаторазово повторювані попарні змагання суперників, а їхні показники підсумують у командному заліку. Завдання ігрових змагань самі різні: спортивні, на кмітливість, гумор і т.п.
2. Конкурс – це  випробування, конкуренція, суперництво між окремими особами, зацікавленими в досягненні однієї й тієї ж мети, кожний для себе особисто. Незважаючи на те що змагання й конкурс на перший погляд дуже схожі, конфлікт у конкурсі інший, чим у змаганні.

  У змаганні - особисте суперництво, у конкурсі - колективне

прагнення стати переможцем. Ведучий ставить  завдання. Хто швидше вирішить його? З юрби тих, що зібралися звучить відповідь, той хто відповів одержує очко. Нове питання - відповідає інша людина. У конкурсі ви не можете вказати свого конкретного супротивника, ним стає кожний. Змагання - очне, конкурс - заочно судять не виконавців - учасників, а результати їхньої праці, матеріальні підсумки. Конкурсом часто називають такі змагання вмінь, які не можна виразити точними оцінками. Підсумки становлять сукупність різних якостей особистості. Іноді границі конкурсу й змагання перетинаються, і вони проникають одне в одне.

    Неможливо переоцінити значення ігор для розвитку дитини та її підготовки до реального життя. На жаль, дорослі часто захоплюються примітивною компіляцією елементів різних телевізійних шоу, пристосовуючи її до дитячої діяльності. Тому не завжди така гра, наприклад, як “ Кохання з першого погляду”, проведена під час виховної години, дасть бажані результати.

  Принципова відмінність ігрової діяльності від будь –якої іншої полягає в тому, що в грі беруть участь за власним бажанням. Не можна примусити грати, і змінити дане правило не насмілиться жоден дорослий. Тому напрошується висновок: ігрову діяльність дітей необхідно організовувати таким чином, щоб діти самі йшли у гру.

     Тож, організація дозвілля дітей потребує уважного і чуйного відношення.

Ігрова програма –це така форма організації дозвілля, що дозволяє стимулювати невимушене спілкування присутніх дітей, бажання спробувати свої сили, вміння, проявити знання, та складається з логічно пов’язаних між собою ігор та конкурсів.

      Пам’ятайте, що головний сенс гри не в перемозі за будь –яку ціну свого суперника, а у фізичному та духовному зростанні всіх її учасників, у моральному задоволенню від  спілкування.

                           Використана література.

1. Сергій Новиков.  “Веселі сценарії” – М.: АСТ – ПРЕС СКД, 2005
2. В.П. Шашина.  “ Веселі ігри для дитячих вечірок” – Ростов н / Д:

Фенікс, 2005.

3. Богдана Дерій. “Не гави, а шкільні забави” – Тернопіль:

Підручники і посібники,2007.

4. Н.В. Борисова. “День святковий. Новий рік” –Х.: Ранок –НТ, 2007.
5. В.Л. Сухар. “День святковий. Шкільні розваги” –Х.: Ранок –НТ, 2007.