|
В середині вересня в хаті К.Г.Дяченко відбулися перші збори підпільної комсомольської організації під назвою «Так починалося життя». На них були присутні секретарі підпільного райкому комсомолу I.С. Шутько і П.Н. Денисенко. Тут комсомольці дали урочисту клятву, в якій говорилося: «Вступаючи в ряди підпільної комсомольської організації «Так починалося життя», я перед лицем своїх товаришів, перед Батьківщиною, перед усім моїм багатостраждальним народом даю клятву: вести смертельну боротьбу проти лютих ворогів, не шкодуючи свого життя, поки земля наша не буде вільною від фашистської погані. Клянуся чесно виконувати всі доручення, покладені на мене підпільною організацією, і краще вмерти, ніж зрадити своїх товаришів». Був обраний комсомольський комітет у складі М.П. Єременка, О.Т. Омеляненка, К.Г. Дяченко. Секретарем обрали М.П. Єременка, який до війни працював інспектором райвідділу народної освіти. Згодом з окупованого Києва до села повернувся студент індустріального інституту Ф.Ф. Резніченко. Довідавшись про підпільну комсомольську організацію, він став активним її членом. Комсомольці-підпільники (а їх стало вже дев'ять) були першими помічниками партизанів. Вони добували зброю, ходили на зв'язок, у розвідку, виявляли розміщення ворожих частин, знешкоджували зрадників, розповсюджували листівки, в яких інформувалося населення про події на фронтах. Члени організації «Так починалося життя» зібрали 4 револьвери, 10 гвинтівок, 5000 патронів, 68 гранат, 36 пар лиж і все це передали партизанам, а також розповсюдили 15 тис. листівок .
Трудящі Холмів урочисто відзначили 24 роковини Великого Жовтня. Ранком 7 листопада центр села, як і раніше в такі свята, був прикрашений лозунгами, кумачем, портретами керівників Комуністичної партії й уряду. На пожежній вишці майорів червоний прапор, встановлений за дорученням підпільного комсомольського штабу піонером В.Т. Омеляненком. На трибуні вивісили лозунг «Хай живе Великий Жовтень!», а на парканах та стовпах розклеїли листівки .
Гестапівці й поліція посилили репресії, шукали сміливців. За цих умов комітет комсомолу дав наказ підпільникам іти в ліс. Але до партизанів дісталися лише К.Г. Дяченко і Ф.І. Шевцова, яка згодом загинула смертю хоробрих. Решту затримала поліція. Два дні їх катували. Та, не маючи точних доказів, випустили під суворий нагляд поліції. Комсомольці знову почали діяти, але їх вистежили й 2 березня майже всіх заарештували. Гестапівці піддали молодих підпільників страшним катуванням і 4 березня 1942 року М.П. Єременка, О.Т. Омеляненка, Ф.Г. Внукову, Л.Н. Ткаченка й Ф.Ф. Резніпенка розстріляли. Разом з ними стратили й 70-літню бабусю Каті — Д.3. Дяченко, яка допомагала комсомольській організації, стояла на варті під час засідань молодих підпільників, ходила по селах, збирала відомості тощо. Через кілька днів заарештували Н.В. Голяницьку, яку також убили. У центрі села, куди в 1943 році перенесли їх тіла, споруджено пам'ятник, на якому викарбувапі слова: «Вічна слава героям!». На стіні школи, де вчилися відважні патріоти, встановлено меморіальну дошку. Про їх подвиги тепер знає вся Батьківщина. В день 20-річчя перемоги над німецько-фашистськими загарбниками відбулося урочисте відкриття меморіального комплексу холминським молодогвардійцям.
Партизани й підпільники Холмів завдавали ворогові великої шкоди, відволікали від фронту живу силу й техніку, перешкоджали постачанню. Гітлерівці посилали в Холмипські ліси великі каральні загони, вбивали й грабували мирне населення. Але окупанти не зламали віру в перемогу, вони довго не могли навіть призначити старосту і завербувати хоча б кількох поліцаїв у селі. Лише на початку 1942 року німецьке командування, стягнувши в село великі військові сили, створило тут свою адміністрацію. Від кривавих рук окупантів у Холмах загинуло 125 чоловік, а них 34 дітей. За будь-яку підозру в зв'язках з партизанами фашисти розстрілювали цілими сім'ями. Так загинули П.Г. Шеремет, його дружина Марія Григорівна, дочка Галя восьми років і син Анатолій шести років, а також Л.О. Омелянепко, його дружина Євдокія Степанівна з маленьким Вітею на руках і шестирічна донька Валя. Окупанти вивезли до Німеччини близько 120 юнаків та дівчат, спалили сотні будинків і господарських приміщень.
Пам'ятним на все життя буде для багатьох холминців 15 вересня 1943 року. У цей день частини Червоної Армії визволили село від німецько-фашистських загарбників. А згодом, 2002 році, щоб вшанувати цю дату, головою селищної ради М.М. Боклажко було введено нову традицію, святкувати День селища. На фронтах Великої Вітчизняної війни хоробро билися з ворогом 539 жителів села, з них 311 нагороджено орденами й медалями. 90 — воювали в партизанських загонах. М.Д. Єременко, П.Д. Мусієвко командували взводами народних месників. Разом з чоловіками славний, але тяжкий партизанський шлях пройшли жінки К.С. Моложон, Н.М. Мальчик, Н.І. Самокиш, Г.І. Іскевич, О.І. Нрохо-ренко, кулеметпиця М.М. Зозуля. 168 чоловік полягли в боях за Батьківщину.
Уже з перших днів трудящі дружно взялися за відбудову зруйнованого господарства. Було відновлеио всі колгоспи. Механізатори-жінки склали з прихованих частин перші 7 тракторів для Холминської МТС, яка, починаючи а 1 листопада, обслуговувала колгоспи. Але тягла все ж не вистачало. В плуги доводилося впрягати корів. Наприкінці 1943 року дали продукцію спиртовий та лісопильний заводи, маслозавод. З 15 жовтня була відбудована друкарня, де набиралася районна газета «Червоний партизан», перейменована 23 січня 1944 року в «Соціалістичний шлях». Велику допомогу у відбудові господарства надала держава, народи братніх республік. 1944 року в колгоспи з Саратовської області прибуло 27 корів, з Челябінська до МТС надійшло 13 тракторів, 5 автомашин передали спиртовому заводу частини Червоної Армії. .
Жителі Холмів, щоб прискорити перемогу над ворогом, не шкодували ні сил, ні коштів. На будівництво танкової колони вони зібрали й передали 970 тис. крб. . Хлібороби артілі «Червоний маяк» взяли шефство над військовим госпіталем.
| |
